Головний Герой сидів в кімнаті, тримав в одній руці сигарету, а в другій стоп'ятидесятиграмовий гранчак з бехеровкою і льодом, дивився в темне вікно. В кімнаті мягко, тепло і неяскраво світився торшер, так що чітко було видно ззовні блискавки. Світло торшера йшло зверху над кріслом, де сидів Головний Герой, тому можна було побачити тільки силует людини. Коли якась блискавка гримне пояскравіше, то можна звісно і угледіти риси лиця. Правда це все на долю секунди. Але нема кому угледжувати, в кімнаті і за вікном нікого не було... більше нікого нема... нікого. Як і Головного Героя немає. Але автор дуже надіється, що ви його відчуваєте.

Ось і коротенький кінець коротенької розповіді. Час від часу я буду відхилятись від сюжету, робити зноски. Вони виглядатимуть як текст, що ви зараз читаєте. Взагалі-то мені б дуже хотілось, щоб вам цю історію розказував плеєр, а ви з закритими очима уявляти. Будь ласка, відірвіться від тексту і закрийте очі на секунду. Уявіть щось приємне, і, якщо у вас не пропало бажання читати далі, то продовжуйте. Але тільки при умові, що у вас не пропало бажання читати далі.

В Головного Героя життя до цього часу складалось всім відомим зебристим способом, який має також відомий кінець. Були моменти, коли удача поверталась спиною і коли усміхалась на всі тридцять два, як в рекламах жувальних гумок, що відбілюють зуби. А зараз, якось так сталось, що ніби ніяких чорних полос в житті не наступило, а радість від білих полос вже далеко позаду. Розуміння цього прийшло, коли Головний Герой йшов в звичній для нього вечірній прогулці, яка ніколи не мала кінцевої точки маршруту. Темніло, на Заході небо світило червонястим світлом, яке дуже вдало, так здалось Головному Герою, омивало невеличкі напівпрозорі хмари. Червоне небо. В житті Головного Героя появилось поняття червоного неба, яке наштовхнуло його на полосату думку висловлену вище. Непомітно для себе він йшов на Захід, доганяючи червоне небо, яке тільки от-от появилось, і за півгодини вже пропаде. Зупинився він біля причалу, що на озері. В небі пролетіла одна з небагатьох чайок, що є на озері. Вона задалась чорною на якийсь момент, хоча з другого боку вона обов'язково повинна була відблискувати червонувати-білим кольором. Чорна чайка могла свідчити про перший чорний волосок в безколірній шерсті зебри, але цього не сталось. Повернувши увагу до заходу сонця, вийняв сигарету, закурив і прокрутив собі в голові момент незнятого фільма, який ніхто крім нього не бачив: двоє людей молодого віку спершись на паркан біля причалу мовчки дивились на захід. Раптом хлопець щось запитав в дівчини на незрозумілій нікому мові, перепригнув через паркан і послизнувся на камінці, розбивши собі голову і відтак втративши свідомість. Дівчина в свою чергу витягнула свою тоненьку сигарету, пошукала зажигалку в сумочці, але її не знайшовши викинула сигарету в озеро. Пішла.

Це момент фільму Головному Герою здався надто японським. Здавалось, що режисером був Такеши і фільм був відверто кримінальний. Повернувши голову назад на Захід він вже не побачив настільки червоного неба, сонце вже сіло за лісок, який був на іншому березі озера. Кидаючи окурок сигарети йому чомусь згадалась дівчина з фільму. Всередині від цього стало якось тривожно і на секунду Головний Герой подивився в озеро чи не пропливає там, на глибині в півметра труп. Звісно нічого не побачив, кинув окурок і пішов в строну. Це один з моментів, коли Головний Герой відчував все те, чого насправді немає навколо. Згадалось знову, що нічого не відбувалось останнім часом, а тут вроді теж не відбулось, але хоч відчув.

Думка, що нічого не відбувається, доводила до панічного страху Головного Героя, він як скажений професор рився в спогадах як в паперах з формулами, згадуючи останні дні, тижні, місяці. Кожен листочок, який на перший погляд здавався чимось важливим, він брав в праву руку, в той момент лівою рукою підносив надцяту чашку кави до рота, робив невеличкий ковток, закривав очі, ставив чашку на стіл і обома руками комкав листок. Всі формули, події, записи, які знаходились були сущим пустяком, фінською макулатурою, з якої скоріш за все спалять власники в задньому дворі дому, щоб не викидати, бо там є їхня контактна інформація, але недостатньо важлива для зберігання.

Не забувайте уявляти

Півгодини таких пошуків на ходу здались надто втомлюючими і наш Головний Герой пішов на зупинку. Сівши на лавочку на зупинці, щоб знову покурити, Головний Герой побачив на іншій стороні вулиці з дюжину людей, які чекали свого транспорту. Жодного знайомого. Серед них було двоє хлопців, які старались поклеїти двох інших дівчат. Хлопців було звати Валєра і Вова (саме такі іменами їх нагородив Головний Герой). Валєра гарно розважав і веселив двох дівчат. Маша і Наташа вже були готові скласти компанію на вечір хлопцям, але хотіли почути перед тим ще Вову, який час від часу підшучував Валєрі, але ніколи сам не звертався до дівчат. Вова був явно замкнутіший, його завтра зранку чекала робота в супермаркеті, де він працював охоронцем. Якось непомітно приїхала маршрутка дівчат, вони не дочекавшись контакту від Вови чемненько попрощались і поїхали. Валєра ще довго пояснював Вові базові правила сйому і знайомств з особами протилежної статі в стані легкого алкогольного сп'янніня. В Головного Героя виникло бажання послухати ці правила, бо останнім часом в Головного Героя не дзвонив телефон, спілкування наживо катастрофічно не вистачало, тому теоретичні відомості були б зараз дуже доречні.

В поле зору попала жінка 25-30 років, яка стояла на тій же зупинці, звали її напевне Катерина. Висока і струнка, довге волосся, яке плавними хвильками спускалось по плечах, стильний одяг підкреслювали достаток партнера Катерини. Вони мали ось-ось одружитись. На їхньому весіллі буде багато людей їхнього ж віку, одягнутих в світлі костюми і розкішні вечірні плаття, оператор буде метушитись біля ЗАГСу і церкви, а в ресторані, куди всі ввечері підуть буде грати весела поп-музика вісімдесятих, як вітчизняна, так і зарубіжна. Згадуватимуть вони своє дитинство, перше кохання і обдумуватимуть правильність зробленого поступка. Вони будуть сумніватись, і ці сумніви колись розірвуть їх шлюб.

Нілоки не думайте про зроблений вибір. Не залежно від вашого вибору, він правильний поки не будете сумніватись.

Розплачуючись за проїзд в маршрутці Головному Герою згадалась немаловідома думка про девальвацію щастя. Дійсно, в дитинстві маючи класні кросовки Адідас, відчував щастя більше, чим зараз від супер класних K-swiss. Раніше підошва на красовках була не менш значимою чим полоси на долоні, особливо талановиті діти-хіроманти могли прочитати долю по підошві. Зараз можна купити вагон і маленьку повозку кросовок, але щастя від того зовсім не прибавиться. Коли були цілі, не було засобів досягнення. Появились засоби досягнення, самі цілі стали неважливими або і взагалі розсипались в пилюку, яку вітер ганяє по асфальті. А ще, в Головного Героя була одна ціль, яка в той момент стала недосяжною і змінила статус цілі на статус мрії, яка буде по ночам снитись.

Я знаю, що використав порівняння, яке в своїй книзі написав Пілєвін. Кращого не знайшов, тому получився меш-ап мого тексту з його. Якщо Пілєвін буде проти, я постараюсь переписати останній абзац.

Також прийшло розуміння, наскільки приємними будуть ці сни. Захотілось заснути прямо в маршрутці і більше ніколи не просинатись. Але в небі розкотився грім прямо над маршруткою, почалась злива, блискавки били одна за одною і якось думка про приємний сон відійшла на задній план.

На зупинці бігали в різні сторони люди, ховаючись від дощу. Нашому Головному Герою, як справжньому головному герою, не личило бігти під дощем сутулячись, тому він розправив плечі, підняв голову повище повільною ходою рушив в сторону дому. Зробивши перший крок він відчув, що йде зовсім не по асфальту і дощ його зовсім не хвилює, хоча весь одяг був мокрий. Він відчув, що вище дощу і всього навколо. Він відчув те, чого не було вже давно — комфорт і якусь непереборну впевненість в тому, що робитиме все правильно.

Зайшовши в дім, він згадав про свою нову мрію. Головний Герой відчув як спатиме, як це йому снитиметься і як він не хотітиме просинатись зранку. Ніколи більше не хотітиме просинатись, лиш би мрія стала реальністю. Переодягнувшись з мокрого одягу,...